Підгаєцька міська рада
Підгаєцький район, Тернопільська область

Історична довідка

 

   Місто Підгайці – адміністративний центр Підгаєцького району Тернопільської області. Розташовані на правому березі ріки Коропець (басейн Дністра) на висоті 392 м над рівнем моря, на південному заході Тернопільської області за 70 км від Тернополя.

   Вперше згадується у документах за 1416 рік. Первісне поселення існувало на території сучасного села Старе Місто, нині фактичного передмістя, дата заснування якого невідома.

    Перша згадка про Підгайці як місто датується 1463 роком. Назва походить від густих лісів (гаїв), що оточували місто з заходу. Побутує версія про походження назви міста від назви гори, котра височить на правому березі Коропця і сьогодні іменується «Гай», але вона помилкова.

    Перші відомі власники Підгайців — українські бояри Княгиницькі.

   У 1498 році Підгайці  були зруйновані у війні Польщі з Молдовою. На початку XV століття Підгайцями заволоділи Бучацькі, котрі 1534 р. продали місто Вольським. У 1539 році місто Підгайці, завдяки старанням тодішнього власника міста Вольського, отримало Магдебурзьке право. “Тевтонське право уділене старому містові Підгайці” - так найменовано привілей, за яким Підгайцям польський король Сигізмунд І надав магдебурзьке право.

  Найбільшої своєї слави і розквіту Підгайці набули за власника міста Станіслава Потоцького (1641-1667). Місто відбудовувалося, розвивалося. Було відбудовано замок, збудовано кам'яну хрестоподібну в плані Ратушу на площі Ринок, будинки, церкву Успіння Пресвятої Богородиці. Шляхтичеві польського короля Яна ІІІ Собєського французові д”Алейраку належить датований 1687 р. такий опис: “Підгайці є одним з найбільших і показніших руських міст, мають муровані доми, бруковані вулиці, п”ять церков, оборонні мури, старий замок з потужнии мурами, вежами і валами, як також численне населення, яке складається з Жидів, Волохів, Армян, Поляків, Русинів”.

   Найбільшою подією, пов’язаною з історією України, була битва під Підгайцями гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка з Яном  Собєським, тоді ще польним гетьманом Речі Посполитої 6-19 жовтня 1667 року. Привівши 24 тисячі козаків, кілька тисяч орди та три тисячі яничар, П. Дорошенко мав незаперечну військову перевагу над 15-тисячним гарнізоном, складеним з регулярного війська, а  також озброєної челяді, міщан і жителів навколишніх сіл.

    Однак перемогти не вдалось, оскільки, за попередньою домовленістю із Яном Собєським,  І. Сірко напав на беззахисний Крим, внаслідок чого татари і турки уклали  перемир’я з польською стороною у місцевому костелі й рушили до Перекопу. Не маючи достатньо сили для перемоги, П. Дорошенко змушений був 19 жовтня1667 року в цьому ж храмі укласти договір з Яном Собєським й визнати себе польським підданим. Договір відомий в історії України  як Підгаєцькі статті або Підгаєцькі угоди. Події під Підгайцями і програш гетьмана були великою невдачею для цього державного мужа, що хотів об’єднати Україну, яка в той час була розділена навпіл Андрусівським перемир’ям, під однією булавою. Останній набіг турецько-татарських наїзників на Польщу відбувся саме біля Підгайців 8-9 вересня 1698 року. Ця битва широко відображена в польській історіографії.

     Від 1772 р. місто належало до Австрії (від 1867 р. — Австро-Угорщини).

     Від 1867 р. Підгайці — центр однойменного повіту.

   У травні 1889 р. внаслідок пожежі згоріло 75 % будівель міста. Відбудував місто бургомістр Міхал Боровський,завдяки пожертвам для погорільців, які йшли зі всіх куточків Галичини і не тільки. Так, наприклад, французький промисловець-філантроп єврей барон Гірш пожертвував 761 погорільцю без огляду на національність 50 тисяч франків,тобто річний бюджет міста. Вдячні підгайчани одну із вулиць міста назвали його іменем. А привіз його із Відня колишній бургомістр Підгаєць Ізидор Крамарчук. Що ж до М.Боровського, то  за словами підгаєцького історика Міколая Нєдзвєцкого, «завдяки його старанням і місцевої людності» місто Підгайці після відбудови «зовсім інакше виглядає». До 1-ї світової війни діяли водяний млинброварня (знищені росіянами 1917р.), ґуральня, фабрика сільськогосподарських машин, повітовий шпиталь ( заснований1871р.), цегельня.

   У серпні 1915 року під час німецько-австрійського наступу більшу територію Галичини було відвойовано. У числі австро-угорських військ до Підгайців вступив ІІ курінь Легіону Українських Січових Стрільців, який дещо пізніше того ж року прославився  у боях з росіянами на річці Стрипа.

   У другій половині 1917 року під час  відступу російських військ (невдалий наступ Керенського) ними вдруге було спалене місто. В цілому за час бойових дій у місті було знищено близько 200 будинків, загинуло понад 10 % населення.

  За Українсько-польської війни, що почалася наприкінці Першої світової війни, у Підгайцях 3 листопада 1918 року було встановлено владу ЗУНР.

  Під час українського наступу 14 червня 1919 року (т. зв.Чортківська офензива) був смертельно поранений капелан УГА Василь Опарівський — батько дружини Степана Бандери Ярослави. Помер у Підгайцях і похований на місцевому цвинтарі.

  18 вересня 1939 у місті була проголошена радянська влада. До 1963 року Підгайці були районним центром. Внаслідок адміністративної реформи територію колишнього Підгаєцького повіту поділено між сусідніми районами; більшість разом з Підгайцями увійшла до Бережанського району. Після проголошення Незалежності України у 1991 році Підгайці знову стали районним центром новоутвореного Підгаєцького району.

   Дуже нетиповим є розташування міста на пагорбі. Місто, котре розвивалося на підставі магдебурзького самоврядування, мігрувало на вершину пагорба, хоч це утруднювало доїзд возів і мажів на площу Ринок. Сама Ринкова площа (нині Майдан Незалежності) є трикутною в плані.  Вона є унікальною, позаяк це чи не єдиний приклад в Україні планувально-просторового укладу центру у формі трикутної площі.

    Функціонування міста  на пагорбі та з метою захисту від ворога у середньовіччі спричинилося до появи розгалуженої мережі підземних ходів під містом.

ПАМ’ЯТКИ АРХІТЕКТУРИ, ІСТОРИЧНІ ОБ’ЄКТИ

    Костел Пресвятої Трійці 1634 року, побудовано на місці знищеного, поставленого у 1463 році. Саме в ньому заключались угоди, підписані у жовтні 1667 року між Яном Собєським і Петром Дорошенком.  Саме в костелі наказав себе поховати великий гетьман коронний власник міста Станіслав Ревера Потоцький (1579-1667) Нащадки Потоцького  назвали нове місто його іменем - Станіслав (нині Івано-Франківськ). Костел притягує дослідників, оскільки є цікавим синтезом архітектурних стилів, а окремі елементи, як- от первісний дах над каплицею Потоцького чи каплиця Софії із Замєхова, мають унікальний характер. Дослідники костьола вважають, що в оздобленні храму взяв участь знаменитий скульптур із поблизьких Бережан Іоанн Пфістер та його учні.

   3 червня 1903 року костьол після довголітнього ремонту освятив львівський архієпископ Йозеф Більчевський, якого Папа Римський Іван –Павло11 у 2001р. оголосив святим.

   Костел є пам’яткою національного значення і від подальшої руйнації його намагаються врятувати поляки-колишні вихідці з Підгаєць та їхні нащадки.

   Церква Успення Пресвятої Богородиці (1650-1653 рр.), ровесниця церкви у Суботові. Церква мурована, оборонного характеру. Унікальними є бойові аркади-опасання, що в горі оперізують центральну та одну із бокових бань. Такі аркади-опасання зустрічаються тільки на іконах 12-13 ст. Поблизу Успенської церкви є пам'ятний знак — металевий хрест «В пам'ять Св. Тверезости» (1874). Скасування панщини у Галичині 1848 року принесло волю селянам, але не дало їм землі. Як наслідок, почалось масове пияцтво, оскільки земля була у руках поляків-землевласників. Тому греко-католицька або ж уніатська  церква повела енергійну боротьбу із тим явищем, в тому числі і за допомогою так званих місій-багатотисячних зібрань релігійного характеру. Під час  місій встановлювались такі хрести і в присутності багатьох священиків та маси народу найбільш алкозалежні селянн без уваги на стать, цілуючи такий хрест давали привселюдну клятву не пити алкоголю: хто на кілька місяців, хто на рік, а хто й назавше. Порушення такої клятви було смертним гріхом, а тому не відразу, але така інтенсивна боротьба із алкоголізмом дала свої плоди-у 20-30-х роках 20 ст. галичани у своїй масі були високоморальним суспільством. Сам храм є пам’яткою національного значення і є неповторною оздобою нашого міста.

   4-5 червня 1902 року з канонічним візитом відвідав місто митрополит Андрей Шептицький.

  Синагога (бл.1627)  служила культовою спорудою численної єврейської громади і водночас ,стоячи неподалік Галицької брами, відігравала суттєву роль в оборонній структурі міста. Се пам’ятка національного значення- одна із семи найбільших кам’яних синагог 17 ст. в Україні.  Неподалік храму розташований бейт-га-мідраш(1807).  

   На окраїні міста по вулиці Спасівській розташована ще одна пам’ятка національного значення – Спасо-Преображенська церква (1772 рік). Пам’ятка є зразком галицького народного дерев’яного зодчества.   

    Єврейський цвинтар (Окописько) з надгробками XVI—XX ст. (понад 1500 надгробків, серед них більше 50 — з XVII—XVIII ст.). Один із найбільших і найкраще збережених єврейських цвинтарів в Україні. Тут поховано багато відомих у єврейському світі відомих рабинів й талмудистів. Серед них виділяється нещодавно відновлена могила рабина Беньяміна Аарона Сольника( у 1580-1620 роках)-сина рабина Авраама, учня великого Магаршала.Сей ребе знаний у юдейському світі своїм трактатом « Масат Беньямін» (рукопис-1602,друк-1633). Щороку правовірні євреї приїжджають у Підгайці, щоби поклонитись цій видатній постаті. А рукопис його твору і по сьогодні зберігається у синагозі « Підгайці» в Брукліні (Нью- Йорк,США).

    Будинок Марцеліни Чарторийської («Будинок з левами») - 1860-ті роки. Власниця міста, відома філантропка свого у Парижі була талановитою ученицею знаменитого польського композитора Фридерика Шопена, який вмер у неї на руках. До сих у Підгайцях існує легенда, за якою Ф. Шопен приїжджав в гості до неї  і коли вони грали, то під їхніми вікнами завше збиралась маса народу, яка зачаровано слухала чудову незвичну музику, роззявивши рота. Як стверджують фахівці, сам будинок другої половини 19 ст., однак лев та ще деякі скульптурні елементи походять із 17 ст.

      Первісна восьмибічна ратуша  17 ст., побудована  із каменя, не збереглась.

   Нова підгаєцька ратуша (1886–1931), яка через воєнні лихоліття зазнала ґрунтовної реконструкції, і понині радує око підгайчан та гостей міста.  Донині на Ратуші б’ють куранти годинника, взятого із костелу, який замовили  у Празі поляки-підгайчани  1896 року з нагоди 100-річчя повстання Тадеуша Костюшка. Сьогодні тут функціонує Галицький медичний коледж.

   Окрасою міста є Український Народний Дім (нинішний Будинок культури), збудований патріотичними зусиллями українців всього колишнього Підгаєцького повіту та їхніх земляків- емігрантів із США та Канади у 1928-1934 роках.

   Донині стоїть колишній повітовий шпиталь(сьогодні там райсобез та художня школа), у якому жила і працювала сестра милосердя Марта Вєцка, оголошена у 2008р. блаженною.

     Ряд будинків 18-20 ст. додають Підгайцям неповторного шарму.

    Місто прикрашають ряд пам’ятників та пам’ятних знаків (пам’ятник Адаму Міцкевичу, Тарасу Шевченку, Лесі Українці, жертвам сталінізму та в пам’ять про криваву Неділю 11 травня 1941 року, пам’ятний знак на згадку про чорнобильську аварію).

   У Підгайцях народились видатні українські, польські та єврейські діячі науки та культури; М.Рудницький,Л. Ліленфельд, М.Ойзеркіс,Л. Реттель, брати Тадеуш та Ян Ломніцькі, брати Анатолій та Ярослав Курдидики та ін..

     На околицях міста є пам'ятка природи —  Підгаєцьке джерело.